Название: Экономика Крыма № 2 (35)`2011 - Научно–практический журнал

Жанр: Экономика

Рейтинг:

Просмотров: 1336

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 |



СПІЛЬНИЙ КРЕДИТ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

Україна після завоювання своєї державної незалежності успадкувала від радянських часів глибоку житлову кризу, яка полягає в тому, що сотні тисяч сімей не забезпечені житлом, а в переважної більшості сімей воно не відповідає сучасним вимогам. Тому, коли банки почали надавати населенню іпотечні кредити, житлове будівництво почало здійснюватися швидкими темпами. Проте незадоволення за цих умов попиту на нове житло через недостатні потужності будівельної індустрії та спекулятивні операції з земельними ділянками під будівництво житлових будинків призвело до різкого зростання цін на житло, які стали навіть вищими від цін на нього в економічно розвинених країнах. Однак світова фінансова криза, яка розпочалася у 2007 році у США, власне, через необачне іпотечне кредитування житлового будівництва, досить швидко перекинулася на весь глобалізований світ, не обминувши й Україну. Звичайно, ця криза дуже негативно вплинула на виконання Концепції Загальнодержавної програми забезпечення житлом громадян на 2009 – 2010 роки, реалізація якої практично й не розпочалася.

Метою статті є вивчення спільного кредиту та можливостей його застосування в Україні.

Під час фінансової кризи банківські кредити на придбання житла значно подорожчали, та й навіть дорогі кредити комерційні банки майже не надають. Адже в них зарає є великі проблеми з погашенням раніше наданих (переважно в іноземній валюті) іпотечних кредитів, які вчасно не повертаються. Окрім того, внаслідок банківської паніки в Україні восени 2008 року, започаткованої з вини колишнього керівництва Промінвестбанку, населенням, що є найбільшим постачальником

 

банківських ресурсів, з банків вилучені десятки мільярдів гривень вкладів, які через недовіру до банківської системи України дуже повільно повертаються до неї, а ті що повертаються, то переважно вкладаються в банки з іноземним капіталом, ніж у функціонуючі на вітчизняному капіталі. І то населення це робить в основному через дефіцит інших альтернативних можливостей збереження своїх заощаджень.

Через падіння купівельної спроможності населення й неможливість отримання доступного кредиту зменшився попит та знизилися ціни на житло. Внаслідок цього темпи житлового будівництва впали. Але нормалізація банківської діяльності все ж таки відбудеться тоді, коли відновиться нормальний процес вкладення населенням своїх заощаджень в комерційні банки. Тому вирішення проблеми відродження довіри до банків є дуже актуальним завданням, яке стоїть перед владними структурами нашої Держави. Назва цієї статті не дозволяє детально зупинятися на шляхах її вирішення, але одну з пропозицій дозволимо собі висловити.

На наше переконання, у значній мірі це можна вирішити таким чином. На вклади населення в установи колишнього Ощадбанку СРСР, „заморожені” станом на 2 січня 1992 року, за весь минулий період слід нарахувати відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України (попередньо знизивши її, що потягне за собою зниження процентних ставок комерційних банків за депозитами і кредитами, а значить, сприятиме соціально-економічному розвитку країни). До суми цих вкладів і

відсотків на них потрібно додати індексовані, як це було передбачено законодавством, вклади в

банки, зроблені у 1992—1994 роках, і загальну їх суму оформити облігаціями державної позики на строк не менший від 50 років. Погашення облігацій з відсотками на них потрібно розпочати тиражами не раніше, ніж через п’ять років, щоб дати можливість Уряду за цей час збалансувати державний бюджет. А головне – надати право власникам облігацій продавати їх, в тому числі й іноземним інвесторам. Це не повинно нікого лякати. Варто звернутися хоча б до досвіду міністра фінансів Російської імперії, а до цього – ректора Київського університету імені Святого Володимира М.Х Бунге, за якого державні облігації успішно емітувалися й на більш тривалі терміни. Окрім повернення довіри до банків і влади, вирішиться болюча соціальна проблема, пожвавиться фондовий ринок, будуть створені умови для кращого розвитку економіки та й кошти населення на тривалий строк залишаться у розпорядженні банківської системи.

Правда, і зараз владні структури України намагаються якось пожвавити ринок житла й усю інвестиційну сферу. Але через падіння купівельної спроможності населення (воно в основному й призвело у квітні 2010 року навіть до падіння темпів інфляції – 99,7 % порівняно з березнем 2010 року) це поки що не дає позитивних результатів.

Але уже не раз і не в одній країні доведено, що саме розгортання житлового будівництва стає пусковим імпульсом для виходу економіки з кризового стану. Тому попри усі фінансові негаразди в

країні,  слабкий  притік  іноземних  кредитів  та  інвестицій,  потрібно  активніше  використовувати

внутрішні резерви для фінансування та кредитування житлового будівництва й інших інвестиційних програм.

Вважаємо, що в якійсь мірі цьому може сприяти поєднання фінансових ресурсів комерційних банків та інших фінансових посередників (пенсійних фондів, страхових компаній, венчурних фондів, кредитних спілок тощо). Адже в Україні з ініціативи колишнього керівництва Національного банку України, фінансові посередники, окрім банків, не мають права займатися кредитуванням. Вони, окрім своєї основної діяльності, можуть зберігати свої вільні грошові кошти на депозитах в комерційних банках, тобто кредитувати банки. Звичайно, за вклади на депозитні рахунки банки сплачують їм нижчі відсотки, ніж вони б могли отримувати, коли б самі займалися кредитуванням суб’єктів господарювання (в тому числі й домогосподарств), як це було до 1993 року.

Відомо, що в багатьох країнах склалася практика, коли банки, котрі мають у своєму розпорядженні в основному „короткі гроші” клієнтів на їх поточних рахунках, займаються переважно короткостроковим кредитуванням, а не бан-ківські фінансові посередники, які мають „довгі гроші”, здійснюють середньо- або довгострокове кредитування, що відповідає їх ресурсній базі. Адже ресурсами банків в значній мірі є найдешевші (але під час банківської паніки найнебезпечніші) кошти

фізичних і юридичних осіб з терміном зберігання „до запитання”, тобто такі, що мають бути видані на

першу вимогу клієнта.

Наприклад, з опублікованого балансу найбільшого з українських банків, заснованого на українському капіталі, ПриватБанку на кінець 31 грудня 2010 року видно, що із загальної суми зобов’язань, що склала 101,6 млрд грн., кошти фізичних і юридичних осіб з терміном зберігання „до запитання” (на вимогу) становили 19,4 млрд грн., або 19,1 %. Але ж і строкові вклади, як правило,

 

розміщуються на депозити і вклади в цьому банку на строк до одного року, тобто, по суті, є

„короткими грошима”. Така ж ситуація з ресурсами й у решті банків.

Зовсім інша ситуація, наприклад, у приватних пенсійних фондів. Пенсійні внески фізичні особи сплачують впродовж усього трудового життя, а пенсію з цих фондів отримують аж через кілька десятків років. Тому пенсійні фонди мають у своєму розпорядженні „довгі гроші”. Такими ж ресурсами розпоряджаються й інші фінансові посередники. Використати ці кошти на довгострокові кредитні вкладення капітального характеру (у житлове будівництво, сільське господарство, інші галузі економіки) можна двома шляхами.

По-перше, можна зняти заборону на проведення небанківськими фінансови-ми посередниками операцій з кредитування фізичних і юридичних осіб. І це було б правильно. Проте слід враховувати й те, що такі фінансові посередники не мають відповідного досвіду і можливостей здійснення кредитних операцій. Вони є у банків, які мають можливість через потоки грошей по рахунках клієнтів щоденно спостерігати за станом справ у позичальника – юридичної особи та забезпечені кваліфікованим персоналом кредитників.

До чого може призвести виконання кредитних операцій небанківськими фінансовими посередниками (а залучають вони в основному кошти населення), досить пригадати, що сталося з Державним інноваційним фондом, кошти якого у своїй більшій частці були або злочинно розкрадені, або через неграмотність його працівників були розбазарені. Так, Київське обласне відділення Держіннофонду очолювали колишні профспілкові функціонери, а проведення операцій з кредитування тут очолював колишній повар.

Іншим, але не менш вражаючим і цілком свіжим прикладом можуть бути кредитні спілки, багато з яких ошукали тисячі своїх вкладників (переважно пенсіонерів) на досить великі суми. Тільки внаслідок злочинної діяльності ке-рівництва Кредитної спілки „Український фінансовий союз”, заснованої у 2005 році для обслуговування своїх інтересів Асоціацією професіональних видів єдиноборств, за потурання колишніх чиновників із Держфінпослуг та безділь-ності правоохоронних органів і недосконалого законодавства розкрадено понад 110 млн грн. грошових коштів членів цієї спілки.

Тому, на нашу думку, кредитуванням мають займатися професіонали, а ними все ж таки є банківські працівники. Та й контроль за діяльністю банків у суспільстві дещо кращий, ніж за діяльністю інших фінансових посередників.

По-друге, в  деяких країнах (наприклад, в США), як про це в одній із своїх публікацій повідомляла професор, доктор економічних наук С.В.Науменкова, застосовується так званий спільний кредит, коли його надають банк спільно з кредитною установою небанківського типу на досить тривалий термін. Це подібно до консорціумного кредитування, але й суттєво від нього відрізняється. Роль кредитного менеджера за договором між партнерами при цьому виконує банк, якому інший фінансовий посередник (страхова компанія, пенсійний фонд, венчурний фонд, кредитна спілка тощо) передає свої ресурси для здійснення кредитування. У цьому випадку обидва партнери отримують дохід за однаковими відсотковими ставками за період вкладання їх коштів в кредити. А він при цьому не однаковий, тому що в перші роки кошти, які сплачує позичальник в погашення заборгованості за позикою, спрямовуються банку, а після розрахунку з ним – фінансовому посереднику, який виступив спільником банку у кредитній операції.

Забезпеченням повернення заборгованості за позичкою та процентами за користування нею має бути іпотека – житлова, промислова чи земельна, залежно від того, на яку ціль позика надається.

Таким чином, спільний кредит дозволить вирішити низку проблем:

поставити небанківських фінансових посередників у рівні умови з банками щодо отримання доходу на позичковий капітал, причому з меншим кредитним ризиком, аніж коли вони самі надають кредити;

прискорити вирішення житлової проблеми в країні з одночасним зменшенням тиску вільних коштів населення на ринок споживчих товарів і послуг, який призводить до росту темпів інфляції;

збільшити залучення кредиту на інвестиційні цілі в інші галузі реальної економіки, в тому числі для реалізації інноваційних проектів.

Застосування спільного кредитування не суперечить чинному законодавству, адже фінансові посередники і так мають право кредитувати банки (розміщувати свої кошти на депозити). Кредит позичальникові надається банком. А тому чинне законодавство не потребує зміни. Лише Національний  банк  України  має  дозволити  комерційним  банкам  не  враховувати  отримані  від

небанківських  фінансових  посередників  ресурси  для  спільного  кредитування  при  розрахунку

обов’язкових резервів.

 

332.154           Солдатова С.А., старший преподаватель, ТНУ имени В.И. Вернадского

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ МОРСКИХ ТУРИСТИЧЕСКИХ

КЛАСТЕРОВ

Кластерная концепция развития экономики региона представляет собой одно из главных направлений государственной политики повышения национальной и региональной конкурентоспособности в развитых и развивающихся странах. Несмотря на то, что интерес к кластерам как эффективному инструменту повышения конкурентоспособности экономики возрос в последние 10-15 лет, сам кластерный подход в теории региональной экономики — явление не новое. Разработки в этом направлении велись еще в ХІХ-ХХ вв. Следует отметить, что концепция кластерного развития региональной экономики — результат эволюции теории и практики регионального управления. Однако если в XX в. развитие концепции кластерной экономики проходило преимущественно в рамках индустриального подхода, ориентированного на комплексное развитие отраслевой структуры производства, то сегодня центральная идея — конкурентоспособность [1].

Наиболее существенный вклад, оказавший впоследствии решающее воздействие на развитие кластерной концепции и смежных с ней концепций, был сделан в конце XIX столетия А. Маршаллом, который, основываясь на положениях А. Смита о преимуществах специализации, включил в свои

«Принципы экономической науки» главу о «Концентрации специализированных производств в отдельных районах» [2]. Маршалл делает заключение о взаимосвязи между совместным расположением фирм и их экономической эффективностью, поскольку фирмы группируются в целях

извлечения прибылей от преимуществ, характерных для данной местности. Подобные «...сгустки

межотраслевых взаимосвязей, демонстрирующие устойчивую стабильность во времени», по определению Д. Бекаттини [3], он именует индустриальными районами, хотя, фактически, и не концентрирует внимание на этом термине, прочно вошедшем в понятийный аппарат значительно позднее, в связи с исследованиями промышленных районов «Третьей Италии» [4].

Целью статьи является разработка основ методологического аппарата формирования морских туристических кластеров.

По определению из экономической энциклопедии, в применении к экономике кластер - это географическая концентрация взаимосвязанных видов деятельности, поставщиков и ассоциированных институтов определенной отрясли [5]. Примеров подобной концентрации можно привести массу.

Обычно   любой   кластер   рассматривается   как   специализированный.   Входящие   в   него

экономические субъекты функционируют, как правило, на одном общем для них рынке, используют близкие процессы. Однако в кластерах наблюдается не только определенное количество сделок среди фирм, входящих в него, но и активно протекающие процессы переливов знаний и опыта.

Сосредоточение в рамках одной ограниченной территории взаимосвязанных предприятий и организаций, занимающихся разработкой, производством, продвижением и продажей туристического продукта, а также деятельностью, смежной с туризмом и рекреационными услугами. Цель создания туристического кластера – повысить конкурентоспособность территории на туристическом рынке за счет: повышения эффективности работы предприятий и организаций, входящих в кластер, стимулирования инноваций, стимулирования развития новых направлений туристической деятельности. Создание туристического (или туристско-рекреационного) кластера фактически определяет позиционирование территории и влияет на формирование имиджа региона.

Региональный кластер - это пространственная агломерация подобных и экономически связанных видов деятельности, формирующая основу местной среды за счет распространения знаний и навыков, способствующая и стимулирующая различные формы обучения и адаптации. Такие кластеры, обычно, состоят из малых и средних предприятий, основу их успеха составляет накопленный социальный капитал и географическая близость. Фирмы в данном случае менее взаимосвязаны, чем в промышленных кластерах [6]. В литературе можно встретить несколько иной подход к выделению двух основных видов кластеров, которые именуются вертикальными и горизонтальными, а также основанными на торговле и основанными на знании [7]. В Организации Экономического Сотрудничества и Развития используется подход, исходящий из уровня промышленного охвата кластера. Всего выделяют три уровня: макроуровень - национальная (или региональная)  экономика  в  целом,  исследуются  взаимосвязи  между  отраслями;  мезоуровень  -

 

уровень отраслей и подотраслей, исследуются меж- и внутреотраслевые связи; микроуровень — рассматриваются фирмы вместе с сетями их поставщиков, т.е. исследуются межфирменные взаимосвязи. Как видно из классификации ОЭСР, последняя выделяет типы кластеров лишь по одной из координат - промышленной (изучаются взаимосвязи между экономическими агентами разного уровня укрупнения).

Другая широко известная классификация - типология индустриальных районов [8], напротив, исходит из разнообразия участников, их поведения, взаимосвязей и других условий в конкретно выбранной местности. Индустриальные районы могут быть следующих видов:

индустриальные районы Маршалла и их итальянский вариант с доминирующими небольшими, высокоспециализированными фирмами, преимущественно местного происхождения;

индустриальные районы типа «втулка и спицы» (Hub-and-spoke), где в структуре бизнеса доминируют одна или несколько крупных, вертикально интегрированных фирм, окруженных поставщиками;

индустриальные районы, основывающиеся на промышленной платформе сторонних компаний (Satellite industrial platforms), в структуре бизнеса которых преобладают большие, сторонние компании и их представительства;

индустриальные районы, на основе государственных учреждений (State-anchored industrial districts). В их структуре преобладает один или несколько больших, правительственных институтов, таких как военные базы, региональные или национальные финансовые структуры, крупные университеты, окруженные поставщиками и потребителями.

Энрайт [9] предлагает иной подход к классификации кластеров. Акцентируя внимание на их динамике, он выделяет следующие типы кластеров:

Работающие кластеры (или производящие больше, чем сумма их частей, синергические), в которых присутствует критическая  масса материальных и  нематериальных активов, создающих экономии от агломерации и экстерналии, используемые фирмами, чтобы успешно конкурировать с соперниками вне данного кластера.

Латентные кластеры (или не проявляющие себя), в которых существуют дополнительные возможности, но они не могут быть реализованы, и синергетический эффект не достигается. Это может обуславливаться недостаточной осведомленностью об остальных фирмах, недостаточным взаимодействием между фирмами и индивидуумами, отсутствием общего видения будущего или отсутствием необходимого уровня доверия между фирмами, требующегося, чтобы выявлять общие интересы и достигать намеченных целей.

Потенциальные кластеры, которые с определенными элементами, необходимыми для развития успешных кластеров, но эти элементы должны быть расширены и углублены, для того чтобы кластеры могли извлекать выгоды из агломерации. Часто существуют значительные недостатки в необходимых ресурсах, услугах или информационных потоках, поддерживающих развитие кластеров. Подобно латентным кластерам, они испытывают отсутствие взаимодействий и самосознания, свойственных работающим кластерам.

Политически управляемые кластеры — кластеры, которые выбираются правительством для поддержки, но не обладающие критической массой фирм или благоприятными условиями  для органического развития.

Желательные кластеры (псевдокластеры, принимаемые за «кластеры») - такие политически поддерживаемые кластеры, которые не имеют не только критической массы, но и какого-либо другого источника преимуществ, способствующего органическому развитию.

Место туристического морехозяйственного кластера среди других типов региональных кластеров можно представить в виде схемы (рис. 1).

Исходя из подходов, предложенных С.И. Соколенко в работе «Кластеры в глобальной экономике» (2004) [10] координатора программ технической помощи Индии, Китаю, Корее Организации промышленного развития ООН (ЮНИДО) можно сформировать ряд условий формирования и развития морехозяйственных (включая туристические) кластеров (рис.2).

Близость к рынку остается очень важным преимуществом для процесса развития кластера.

Непрерывность взаимодействия локальных производителей с заказчиками демонстрируют, например, те предприятия в кластерах, которые изготовляют специализированную упаковку или тару [10].

Определяющим для формирования морского кластера является доступность одного или ряда специализированных факторов, наличие необходимой инфраструктуры, особых привычек у населения, соответствующего географического положения.

 

 

 

Горизонтальные

Работающие

 

 

 

Подпись: Региональные  кластерыВертикальные

Латентные

 

 

 

 

Инновационные

Политические

 

 

 

 

«Спекулятивные»

Горизонтальные

 

 

 

 

Макро-

Псевдокластеры

 

 

 

 

Мезо- (отраслевые)

Неориентированные на природно- ресурсный потенциал, географические

 

 

 

 

Микро-

Ориентированные на природно- ресурсный потенциал

 

 

 

 

Микрo-

 

Туристические

Морехозяйственный

 

 

Мoрские

 

Рис. 1. Место морехозяйственного кластера в классификации кластеров

Наличие природных ресурсов также является одним из важнейших факторов, благодаря которому возникают кластеры [11]. Велика роль морского природно-ресурсного потенциала, фактора

размещения производительных сил, который включающего природные ресурсы и условия.

Морехозяйственный кластер

Близость к рынкам

Обеспеченность профессиональным трудовым пулом

Наличие поставщиков средств производства и других ресурсов

Наличие специфических (морских) местных природных ресурсов

Взаимодействие и взаимодополнение участников кластера

Наличие современной инфраструктуры

Сокращение стоимости трансакций

Свободный обмен и доступ к информации

Рис. 2. Условия формирования и развития морехозяйственного кластера

Соответственно наиболее широкой трактовке, под природными ресурсами понимают тела и силы природы, которые при определенном уровне производительных сил могут быть использованы для удовлетворения нужд человеческого общества. Природные условия - это тела и силы природы, которые имеют важное значение для жизни и деятельности общества, но не берут непосредственного

 

участия в производственной и непроизводственной деятельности людей. К основным характеристикам            природно-ресурсного потенциала относят: географическое положение, климатические условия, особенности рельефа и размещение ресурсного потенциала [12].

Кластерные структуры позволяют достичь значительных результатов в снижении стоимости трансакций при производстве различных видов продукции и услуг, благодаря тому, что фирмы, которые входят в кластер, и их поставщики функционируют рядом и частота их взаимных контактов довольно высокая. В связи с этим, затраты как на переговорный процесс (и другие трансакции), так и на выполнение контрактных обязательств могут быть значительно уменьшенные. Этот эффект еще более усиливается благодаря близким дружеским отношениям, доверию и другим социальным связям, которые влияют на предпринимателей, которые принадлежат к сопредельным социальным группам, которые входят в кластер. Равно, информация, которая необходима для принятия эффективных решений, должна быть своевременной, достоверной, достаточной, надежной, комплексной, адресной, корректной, актуальной. Кластерный подход упрощает обмен и управление информацией. Значимость этих параметров постоянно возрастает [10].

Европейская комиссия уделила большое внимание образованию кластеров в морской отрасли. Понятие означает группу фирм, научно-исследовательских институтов и обучающих организаций (университетов, специализированных школ и т. д.), пользующихся поддержкой национальных или местных властных структур, которые сотрудничают с целью внедрения технических новшеств для улучшения деятельности морской отрасли. В Голландии, Норвегии, Италии этот термин трактуется в широком смысле и означает комплекс морских видов деятельности, которые переплетаются и взаимодействуют, например, мореплавание, эксплуатация портов, судостроение и судоремонт, рыболовство, морской туризм, оффшорные предприятия и т.д. Подобные морские кластеры могут быть местного, национального или международного масштаба.

Сообщение Европейской Комиссии, посвященное будущему европейской морской политики и опубликованное в июне 2006 года, предусматривает комплексный подход, позволяющий всем, кто имеет отношение к различным сферам морского сектора ощутить свою принадлежность к единой семье - в рамках объединенной Европы [13]. Имидж ряда видов морской деятельности может быть улучшен, их привлекательность и производительность повышена, если будет выработано общее

понимание их взаимосвязи.

Важно отметить, что речь идет не просто об улучшении экономической составляющей, конкурентоспособности морских кластеров. Создаются новые рабочие места, углубляются и закрепляются исторические традиции и навыки. В конечном счете, можно говорить о создании своеобразного культурного наследия. Объединение компаний и научно-исследовательских организаций не означает, что система защищена от влияния рыночных механизмов. Наоборот, конкуренция подхлестывает развитие морских кластеров, стимулируя борьбу за выход  на национальный и международный уровень, за право найма наиболее обученной рабочей силы; усиливается региональная конкуренция между отраслевыми компаниями.

В рамках кластерного подхода в разных мировых и российских регионах используются различные механизмы, формы и инструменты реализации кластерной политики, широко освещенные, в научной литературе. Вместе с тем кластерная методология управления развитием экономикой региона пока находится в стадии формирования, а имеющиеся в теории и применяемые в практике государственного  регулирования  региональной  экономики  подходы  нередко некомплиментарны, а то и вовсе противоречат друг другу.

Туристские услуги обладают чертами, характерными для всей сферы услуг: неосязаемость, непостоянство качества, несохраняемость, возникновение во время их предоставления. Им присуще также некоторые особенности, связанные со спецификой туризма как отрасли экономики: сезонность туристских услуг; участие потребителя в процессе создания услуги; необходимость для потребителя преодолевать расстояние, отделяющее от его местопребывания до места потребления услуги; сильная зависимость качества туруслуг от внешних факторов; межотраслевой характер туристской деятельности; территориальная локализация поставщиков и предприятий, смежных с туризмом отраслей. Именно межотраслевой характер туризма и его территориальная локализация обусловливает необходимость рассмотрения туристской деятельности с позиций кластерного подхода. Международная практика показывает, что повышение конкурентоспособности туристского продукта любой страны на глобальном рынке может быть достигнуто только при условии активного государственного участия по созданию (поддержка кластерных инициатив или искусственное формирование кластера) и развитию. кластера, продвижению его продукции и услуг на внешних рынках.

 

Вопрос типологии кластеров нуждается в дальнейшем исследовании. Более полная классификация необходима для того, чтобы четко определять, что является кластером, а что - нет. Степень, в которой та или иная отрасль (морская) соответствует определенному типу, может быть использована для оценки ее текущего состояния и потенциала развития, выработке дальнейших рекомендаций по улучшению ее деятельности.

Литература

Захарченко В.И. Кластерная форма территориально-производственной организации / В.И.Захарченко, В.Н. Осипов - Ч. 1. [Экономические кластеры как новая форма организации производства в регионе]. — Одесса:

«Фаворит» - «Печатный дом», 2010. — 122 с.

Маршалл А. Принципы политической экономики / А.Маршалл - И.: Прогресс, 1983. — Т.1. – 415 с.

Lundvall B. Explaining Interfirm Cooperation and Innovetion: Limits of the Transaction-Cost Approach / B. Lundvall //GrabherG. (ed.)The Embedded Firm. London: Routledge, 1993. — P. 52-64.

Becattini G. The Marshallian industrial district as a socio-economic notion / G. Becattini // Pyke F, Becattini G, Sengenberger W (eds) Industrial Districts and Inter-firm Cooperation in Italy. International Institute for Labour Studies, Geneva, 1990. — 37-51.

Экономическая энциклопедия. - М.: Экономика, 1999. – С. 702-703.

Andersson Т. The Cluster Policies Whitebook / Andersson Т., Schwaag-Serger S., Sorvik J., Hansson E.W., IKED,. 2004

Johnson R. Clusters: A Review. The Australian Centre for Innovation Limited./ Johnson R,.2003

Markusen A. Sticky Places in Slippery Space: A Typology of Industrial Districts / A. Markusen — Economic Geography — 72(3) — 1996. —: pp. 293-313.

Enright M. urvey on the Characterization of Regional Clusters: Initial Results./ Enright M. et al. [Working Paper Institute of Economic Policy and Business Strategy: Competitiveness Program University of Hong Kong and the

Competitiveness Institute]. — Barcelona, Spain, 2000.

Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці / С. І. Соколенко— К.: Логос, 2004.— 84» с.

Голиков А.П. Вступ до економічної і соціальної географії: [Підручник] / А. П., Голиков, Я. Б.Олійник, А. В. Степаненко. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

332.122 (477)  Припутников А.А., аспирант,

ТНУ имени В.И. Вернадского



Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: